Найбільше я захоплююсь людьми, які роблять щось, на що я абсолютно нездатна. От, наприклад, мій чоловік. Розумієте, його улюблений жанр літератури – технічні інструкції. Ну тому він, мабуть, і поважний ІТ-шник, а я заледве можу управляти телевізором.

Моє дитинство проходило у гористій місцевості, без безпечних асфальтованих доріжок. До екстриму я ніколи не прагнула, наслухавшись жахливих історій від бабці, яка ходила до гімназії «за Польщі». Єдиним велосипедом, який трапився у моєму дитинстві, був триколісний велик бабусиної сусідки, яка люб’язно давала мені зробити кілька кругів на своєму подвір’ї. Тому під наглядом професійного тренера вперше на двоколісний велосипед я сіла, коли вже стукала сороківка. Дива не сталось – як і з будь-яким іншим спортом, що я перепробувала. Пару разів опинившись в кущах і раз на асфальті, я зрозуміла, що взаємності у нас із великом не буде.

Я дуже хочу, щоб мої діти були кращими за мене і перевершували у всьому. Тому довго “колупала” чоловіка, щоб він брався вчити дітей їздити на велосипеді, а то «виростуть такі, як я». Він з усією своєю терплячістю зволікав і відкладав. У нас не було «біговелів» – ну тобто була спроба, але він простояв практично без ужитку. Малечею майже не їздили на чотирьох, а тим паче трьох колесах. Та і якось не проявляли нетерплячки кататись, а бажання радше формулювалось як «мати зелений велосипед з кошичком, щоб возити у ньому котика».

І от якось готую я вечерю, часом кидаю оком за вікно, і бачу голову моєї дитини, а через секунди – тата, який щось їй услід говорить. Мені аж рот відкрився, коли я висунулась у вікно: моє дитя, яке зазвичай довго упирається перед тим, як спробувати щось нове, впевнено і з задоволенням їде на велосипеді! Я навіть не встигла помітити, як мої діти за півгодини чи менше освоїли цей вид транспорту. На моє божевільне «Як?! Як тобі вдалося?» чоловік відповів просто: «Вони були готові».

Скільки разів ми намагаємось «впихнути» нашим дітям щось – ось зараз, це дуже потрібно, це так корисно, це тобі знадобиться. А дитині у її стані зараз це ні до чого. Вона не може собі усвідомити, як застосувати те, що потрібно ВАМ їй дати у цю хвилину. У нашому світі гонитви наввипередки ми хотіли б, щоб наші діти народжувались уже з комп’ютером в голові. Але можна, ця ера ще трохи почекає? Усьому свій час і все буде, якщо не тиснути на дитину, не нависати і не змушувати.

Головне – створити бажання захотіти, і це насправді найважче. Лише внутрішня енергія, що виходить з глибинного бажання, здатна допомогти дитині досягнути успіху у будь-якій справі. Найважливіше, щоб ця справа їй справді подобалась, а не була потребою батьків тут і зараз зробити з дитини чемпіона.

#Мамин_досвід

#Виховання_дітей

#Виховання_успіху

#діти