Recipes

Гадаю, це у мене в крові. Цей вірус кухарства оселився в мені у ранньому дитинстві. Пам’ятаю, як траплялось приїжджати до бабусі у час, коли вона була задіяна як Головна Кухарка на весіллі якихось щасливчиків. Я тихенько спостерігала, як у її хаті творилась магія. Мені здавалось, моя бабуся – фея (хоч у моєму дитинстві фей не було, вони з’явились якось пізніше і догнали мене з моїми малими). Виглядало, наче усе в хаті кружляє довкола неї, літає, міситься, збивається і печеться, загортається, булькає і рум’яниться за помахом невидимої чарівної палички.

Так, моя бабуся була визнаною кухаркою на всю околицю. А ви знаєте, що таке весілля у селі? Це плюс-мінус 150 гостей, два дні гуляння, а через тиждень – поправини для найстійкіших. Досить сказати, що за замовленою випічкою до моєї бабусі приїжджали вантажівками. Як вона це робила у до-міксерні і до-комбайнові часи – просто не уявляю. Хіба і справді мала щось «фейське» у своїх вміннях.

Ми ж користуємось усіма благами цивілізації, але хіба в них щастя? Головні інгредієнти у нас є завжди, тільки ми забуваємо їх застосовувати. Я ж обов’язково беру щось із усмішки, натхнення, радості нового дня, мрійливості, щирості. Тому ділюсь з вами не рецептами, а своїми родинними секретами, підслуханими і підглянутими на бабусиній кухні.